ПАМ’ЯТЬ…
Час летить; йому підвладні всі стихії; він панує скрізь і повсюдно. Та не може здолати пам’ять людську. Сьогодні, 4 березня 2021 року, ми згадуємо нашу Юлю – Юлію Олександрівну Волощук (у дівоцтві Возну), яка рік тому залишила цей світ і відійшла у Вічність. Вона протистояла болю й перемогла його. Вона трималася гідно, тож страшна хвороба замордувала тіло, але не душу Юлії.
Дівчинка з російськомовного Кременчука ще зовсім маленькою почала писати вірші українською мовою і в 16 років видала збірку. Вступила на навчання до нашого Університету на українське відділення філологічного факультету. Отримала диплом з відзнакою і була залишена працювати у виші на кафедрі української літератури. Захистила дисертацію, народила Сашуню, мала грандіозні плани…
Живе в нашій пам’яті, зоріє з Неба Юля, вічно молода…
Вірш Юлії Олександрівні присвятила випускниця нашого факультету, чудова поетка Маргарита Олійник-Локай
Присвячується
Юлії Волощук, яка досі світить мені і завжди буде
Будь ласка, світи.
Коли заростають стежки до батьківського дому.
Коли догорають мости.
Щоб видно було і тобі, і комусь дорогому,
Куди іти.
Світи
Застилаються димом у цьому гіркому
Осінньому дні.
І ми, як розгублені діти, долаючи втому
З останньої сили тримаєм вогні.
Летить павутиння, прозоре осіннє волосся,
Рятуючись від самоти.
І так дивовижно, як-то колись вдалося
Тобі об’єднати всі наші світи.
І кожному випало чути і стати свідком,
Тримати в долонях, тримати і берегти.
Сьогодні для тебе усі ці світи
Знову дихають разом, пульсують і діляться світлом
Посеред осені і темноти.
Ти тільки світи.
Маргарита Олійник-Локай