«Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну…»
Сьогодні, 13 липня 2023 року наставникові, учителеві багатьох-багатьох поколінь студентів, доценту кафедри української літератури, її завідувачу 80-90-х років Петрові Кузьмичу Загайку, виповнилось би 95 років, але на жаль уже 10 років (22 серпня буде), як його Душа царствує в іншому світі.
Нам всім пощастило зустріти на життєвій дорозі такого викладача, доцента кафедри української літератури Полтавського педагогічного. Хоч народився Петро Кузьмич у Львівській області, закінчив українське відділення філологічного факультету Львівського університету імені Івана Франка і у Львові в Інституті суспільних наук АН УРСР навчався в аспірантурі (писав дисертацію про ідейно- художні особливості полемічної літератури під керівництвом акад. М. Возняка), а доля на довгі роки пов’язала його з Полтавою, куди він прибув за направленням Міністерства освіти 2 грудня 1955 року і до 31 січня 1997 року -41 рік -пропрацював на кафедрі української літератури, був її завідувачем.
«Я прагнув, щоб кожна лекція виражала мою внутрішню сутність, інтелектуально й емоційно впливала на аудиторію», – скаже в одній з радіопередач Петро Кузьмич. З думою про Україну жив і працював. Ми студенти відчували, як він у радянський час, прикриваючись заполітизованими фразами про інтернаціоналізм і дружбу з рос.народом, читав нам «Так будь же й ти, як син Росії, // Й своєї мови не забудь» (В. Сосюри). Читав так, що ми притихали, а в нього аж очі сльозились…, з’ясовував глибоке коріння, неповторне обличчя української літератури, її чільне місце серед літератур світу. Засобами літератури пробуджував у нас, студентів, історичну пам’ять, національну свідомість, протидіяв бездуховності, національному нігілізму, знешкоджував, зрештою, насаджуваний офіціозом комплекс нижчевартості і провінційності, «щоб не з чужинецькою пам’яттю ішли в майбуття».
Домагався, щоб хоч частина студентів свідомо поставила перед собою запитання: «Хто ми? Яких батьків? Ким, за що закуті?».
Ви досягли своєї мети, вельмишановний Учителю. Пробудились і стоїмо. Боремось, щоб назавжди звільнитися від чужого московського і утвердити «в своїй хаті свою правду, свою волю», щоб «глянуть, як хазяїн домовитий, по своїй хаті, і по своїм полі».
То ж, і внесла пропозицію перейменувати вулицю Ломоносова на вулицю Петра Загайка. Згоду від дочки професорки Лещенко Марії отримали. Під час опрацювання прийнятих пропозицій Робоча група підтримала і включила з – поміж інших пропозицій у списки для голосування громадою Полтави ім’я непересічної Людини, науковця, викладача і громадського діяча Петра Кузьмича Загайка. То ж, скоро відбудеться голосування на електронній платформі ЕДЕМ. Прошу проголосувати. Доцент Ганна Радько
