Поетичний полілог сучасної поезії та класики відбувся на факультеті української філології та журналістики в рамках тижня факультету

Мистецьким підсумком тижня факультету став Літературний вернісаж «Нас не там весна зустріла…»: Поетичний полілог; Студентський театр «Факультет F» «Ми просто йшли. У нас нема зерна неправди за собою…»: До 210-річчя Тараса Шевченка. (керівник – доц. Ганна Радько); Фольклорний гурт «Кант» (керівник – Ігор Дорошенко). Дизайн і оформлення сцени Дарини Горобець і Аделії Корнієнко.

Дві частини літературного вечора втілили різні мистецькі принципи. Поети Поліна Ярова, Кирило Виновой та Ярослав Водяницький у живому діалозі, залучаючи до нього аудиторію, розмірковували над темами вічними та гостро сучасними. Як народжуються рядки, де межа відвертості поета, чи важливі класичні образи для сучасного мистецтва? Ці питання змушували вставати з місць і виходити на сцену поетку Марину Боровську (більше відому студентам як доцентка кафедри журналістики Марина Свалова), акторку Полтавського театру ляльок Олену Субтелю (випускницю філологічного факультету).

Друга частина вернісажу була присвячена творчості Тараса Шевченка в інтерпретації студентського театру «Факультет- F» (керівник – доцентка кафедри української літератури Ганна Радько) та фольклорного гурту «Кант» (керівник Ігор Дорошенко, студент фахультету психології та соціальної роботи). Ганна Радько, Анна Сніжко, Вероніка Мороз, Вікторія Матійцова, Антон Дінець, Ігор Дорошенко у відповідь на «модерн» представили програму за творами Тараса Шевченка «Ми ПРОСТО йшли, у нас нема зерна НЕПРАВДИ за собою…». Твори «Доля», «Думи мої, думи мої..», «Тече вода з- під явора», «Розрита могила», «Мені однаково, чи буду…», «Заповіт» («Як умру, то поховайте..» у проникловому виконанні студентів та Ганни Іванівни звучали як відповідь на порушені проблеми сутності мистецтва, відчувався нерозривний зв’язок між глядачами і учасниками, між постмодерністською молодіжною поезією і класикою.

Обрамляли дійство сучасні пісні Святослава Вакарчука, Остапа Дрівка у виконанні Ігоря Ольхового. Повстанські пісні, які супроводжували обидві частини дійства органічно злилися із музикою третьої весни повномасштабного вторгнення. Першою прозвучала пісня «Нас весна не там зустріла…» – рядок якої дав назву вернісажу, її щемливо і потужно виконали Анастасія Смирнова, Марина Наріжна і Марина Настиченко. Продовжив гурт «Кант» (керівник Ігор Дорошенко): «Під Києвом, під Крутами…» (слова і музика народні, записану від учасниці визвольних змагань Анісії Стасюк і оброблену для хору Ростиславом Кушніруком) та «Марш нової Армії» на вірші Олеся Бабія «Зродились ми великої години…». «Молитву українського націоналіста», авторства Осипа Мащака, виголосили Вероніка Мороз та Ігор Дорошенко як вдячність і шана всім Героям – захисникам України.

Музичним підсумком поетичного полілогу стала пісня Святослава Вакарчука «Відповідь», яка не дала відповіді на головне питання, яке хвилює нас усіх: «Скільки ще?», але підказала нові образи, потрібні нашій пам’яті – білі мальви як символ України, що страждає, але бореться, яка пише нову поезію, міцно тримаючись за святині, за дух і слово Батька.