Ювілей Ольги Дмитрівни БОНДАРЕВСЬКОЇ
10 лютого відзначила свій ювілей Ольга Дмитрівна Бондаревська кандидат філологічних наук, доцент, декан філологічного факультету (1975-1989), декан факультету української філології (1989-1996) Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка (нині – ПНПУ імені В. Г. Короленка), кавалер ордена «Знак Пошани», нагрудних знаків «Відмінник народної освіти України», «Відмінник народної освіти Казахстану», «Відмінник народної освіти СРСР», ветеран праці.
Уродженка с. Корсунівка Лохвицького району. Народилась Оля Пономаренко 10 лютого 1936 року у сім’ї сільського вчителя Корсунівської школи Лохвицького району Дмитра Григоровича та селянки-колгоспниці Тетяни Омелянівни Пономаренків. Щоб вижити у такі страшні для людини роки, треба було мати велику життьову силу, енергію. Дівчинка пізнала і голод, і холод, і тяжку працю. Її життя невіддільне від долі свого народу. Чого тільки не довелося робити дітям того лихоліття у воєнні та перші повоєнні роки! Працювали нарівні з дорослими. У трирічному віці втративши батька, Дмитра Григоровича Пономаренка, всі турботи по господарству, всі городні роботи лягли з того часу на плечі мами, Тетяни Омелянівни, плечі старшого на п’ять років брата Олександра та її плечі. Доводилось робити все: носити воду, косити траву косою, скиртувати сіно вилами, переносити зібраний урожай картоплі, буряків, гарбузів, кукурудзи… Було тяжко, але мама дала освіту своїм дітям. Скільки нас, таких, «вийшли в люди», завдяки невтомній праці матерів! З безмірною вдячністю нашим мамам схиляюсь у поклоні перед їхньою пам’яттю.
Закінчивши у 1950 році школу, 14-річна Оля продовжує навчання у Лохвицькому педагогічному училищі, а з 1957 по 1962 рр. – на історико -філологічному факультеті Полтавського педагогічного інституту. Справа тата стала і головною справою Ольги Дмитрівни. Навчала дітей української мови та української літератури віддано і з любов’ю, а оскільки працювала у дитячих будинках для дітей-сиріт – спочатку у Новосанжарському, Паськівському (Полтавського району), а потім – у Полтавській школі-інтернаті №2, – то була і вихователем водночас.
Талановиту вчительку і виховательку помітили і запросили на роботу до ПДПІ на кафедру української мови. З 1966 по 1999 роки життя Ольги Дмитрівни нерозривно пов’язане з філологічним факультетом. Лекції і практичні заняття, наукові конференції і навчання в аспірантурі, захист дисертації і наукові статті на звання доцента – все це ставало змістом життя. Всі покоління студентів згадують її дивовижний талант зберігати у своїй пам’яті унікальні скарби прислів’їв і приказок нашого народу, своїх земляків, маминої мови, якими так щедро «удобрювала» своє мовлення і водночас нашу душу на заняттях із «Сучасної української мови».
21 рік О. Д. Бондаревська поєднувала викладання з адміністративною, організаторською роботою декана одного з найчисельніших факультетів -філологічного. Академік Зязюн Іван Андрійович у книзі «Педагогіка добра: ідеали і реалії» опише той період напруженої роботи по розбудові вищого навчального закладу зі світовим ім’ям, даючи належну оцінку роботі своєї колеги, однодумиці, яка витримала той шалений ритм роботи і величезну навантаженість. Сьогодні Ольга Дмитрівна перебуває на пенсії. Живе життям громади міста, бере участь у мистецьких та літературних заходах, має час на своє захоплення – вишивання, свою родину, родину сина, Сергія Петровича, і родину внука, Петра Сергійовича, яка нещодавно подарувала бабусі і дідусю правнука – Андрія Петровича. Козацькому роду нема переводу! Часто спілкується зі своїми випускниками, приймає їх у себе в гостях, дивує і захоплює своєю працездатністю.
То ж приємно було прочитати, опубліковане альманахом «Рідний край» (№2 (39), 2018р.) наукове дослідження О. Д. Бондаревської, джерелом якого стало живе мовлення корінних жителів Полтавщини та суміжних областей, – «Явище апосіопези [несподівана зупинка в мовленні, яка порушує синтаксичну будову вислову внаслідок напливу почуттів, нерішучості тощо- Г. Р.] у прислів’ях і приказках».
Карантинні умови не стали на заваді студентам-випускникам, а нині викладачам кафедр української літератури, української мови, журналістики нашого факультету, щоб 10 лютого привітати свого викладача і декана (1975-1996рр.) з Ювілейним Днем народження. Практика дистанційного навчання допомогла – тож інтернет став у пригоді, з’єднав усіх на гостинах у родини Бондаревських. Своїми віншуваннями-вітаннями, щирими емоціями, спогадами наповнили дім і серце свого Учителя! Лунали слова вдячності, гордості, шани на адресу Наставниці не тільки від нас, а й від учительки української мови і літератури Полтавського обласного ліцею № 1 імені І. П. Котляревського, Героя України Тетяни Балагури, кандидата технічних наук, військового інженера-конструктора, вихованця О. Д. і П. К. Бондаревських, випускника Полтавської школи -інтернату № 2 Василя Івановича Сидорова (м. Черкаси). Побажанням радості від учинків, справ своїх учнів, студентів, здоров’я на ще багато літ, піснею «Учительське серце», написаною випускницею нашого факультету Валентиною Белею (у дівоцтві Хлоп’яцька) разом з композитором -земляком Анатолієм Корольовим, записаною у виконанні (теж нашої випускниці) учительки української мови і літератури, директорки Лучанської ЗОШ Лохвицького району (племінниці О. Д. Бондаревської) Ольги П’ятницької (у дівоцтві Пономаренко), і, звичайно ж, величальною кантатою «Многая літа» завершилось віншування з нагоди ювілею кандидата філологічних наук, доцента, багаторічного декана філологічного факультету попередніх років ПНПУ імені В. Г. Короленка Ольги Дмитрівни Бондаревської!
Канд. філолог. наук, доцент кафедри української літератури Ганна Радько
Матеріал «Педагогіка добра Ольги Бондаревської» можна прочитати у газеті “Зоря Полтавщини” від 9.02 2021 р.
