ПАМ’ЯТЬ…

Час летить; йому підвладні всі стихії; він панує скрізь і повсюдно. Та не може здолати пам’ять людську. Сьогодні, 4 березня 2021 року, ми згадуємо нашу Юлю – Юлію Олександрівну Волощук (у дівоцтві Возну), яка рік тому залишила цей світ і відійшла у Вічність. Вона протистояла болю й перемогла його. Вона трималася гідно, тож страшна хвороба замордувала тіло, але не душу Юлії.

Дівчинка з російськомовного Кременчука ще зовсім маленькою почала писати вірші українською мовою і в 16 років видала збірку. Вступила на навчання до нашого Університету на українське відділення філологічного факультету. Отримала диплом з відзнакою і була залишена працювати у виші на кафедрі української літератури. Захистила дисертацію, народила Сашуню, мала грандіозні плани…

Живе в нашій пам’яті, зоріє з Неба Юля, вічно молода…

Вірш Юлії Олександрівні присвятила випускниця нашого факультету, чудова поетка Маргарита Олійник-Локай

Присвячується
Юлії Волощук, яка досі світить мені і завжди буде

Будь ласка, світи.

Коли заростають стежки до батьківського дому.

Коли догорають мости.

Щоб видно було і тобі, і комусь дорогому,

Куди іти.

Світи

Застилаються димом у цьому гіркому

Осінньому дні.

І ми, як розгублені діти, долаючи втому

З останньої сили тримаєм вогні.

Летить павутиння, прозоре осіннє волосся,

Рятуючись від самоти.

І так дивовижно, як-то колись вдалося

Тобі об’єднати всі наші світи.

І кожному випало чути і стати свідком,

Тримати в долонях, тримати і берегти.

Сьогодні для тебе усі ці світи

Знову дихають разом, пульсують і діляться світлом

Посеред осені і темноти.

Ти тільки світи.

Маргарита Олійник-Локай




























Інші новини: