Випускники ФФЖ – гордість факультету
«… ДОКИ КРИЛА, ДОТИ Й ЛЕТІТИ ТАК, ЩОБ СЕРЦЕ ДО СЕРЦЯ В ТАКТ», – так поетично висловив естетичне кредо своїх однодумців по сцені – акторів театру «Т.АКТ», графічно відтвореного в логотипі театру у вигляді кардіограми серця, Михайло Кишкань.
Не збився ритм сердець артистів і глядачів і цього літнього суботнього вечора, коли 19 червня театральний колектив запросив полтавців на прем’єрний показ своєї нової вистави – комедію «№ 48» за п’єсою англійського драматурга Рея Куні «Він. Вона. Вікно. Покійник». Постановку здійснила режисерка і засновниця театру «Т.АКТ» Олена Суптеля.
Інтерес до роботи цього театру, який відзначив уже своє перше п’ятиріччя, у нас, викладачів та студентів факультету філології та журналістики Полтавського національного педагогічного університету, зрозумілий, адже основа (осердя, серцевина) театральної трупи сформувалася ще у пору навчання майбутніх акторів на факультеті і занять та виступів у літературно-мистецькій театральній студії «Глобус». Творчість, скріплена дружбою, любов до театрального мистецтва, бажання відкривати таїну художнього слова і залежність від нього (пам’ятаєте, як у І. Драча: «Поезіє, сонце моє оранжеве! // Щомиті якийсь хлопчисько // Відкриває тебе для себе, // Щоб стати навіки соняшником»?) дало сьогоднішні результати. Ось вони, наші талановиті випускники, бакалаври-філологи і магістри середньої освіти та управління проєктами, напрочуд творчі особистості, нині – молоді учителі української мови та літератури, англійської мови загальноосвітніх шкіл міста Полтави, викладачі кафедри української мови ПНПУ імені В. Г. Короленка, журналісти, а саме: Микола Точілкін – завуч, учитель української мови і літератури, керівник драматичного гуртка ЗОШ № 10, Катерина Кібенко – асистент кафедри української мови ПНПУ, артистка, яка веде концерти Полтавської обласної філармонії, Михайло Кишкань, який припускає своє повернення у професію, а поки трудиться у фірмі «Гармонія», Світлана Кулініч – учитель англійської мови ЗОШ № 29, естрадна співачка, лауреат міжнародних вокальних конкурсів, набуває паралельно кваліфікації в Інституті культури і мистецтв Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, Ольга Лозовська – учитель української мови і літератури та англійської мови ЗОШ № 38, Ярослава Фоніна – журналістка видання «Полтавська хвиля», і ось та, навколо якої все і «закрутилося» – сама засновниця театру, режисерка, багатогранна творча особистість Олена Суптеля, після бакалаврату з іноземних мов факультету філології і журналістики і магістратури управління проєктами нашого університету, продовжила заочно набувати фахову підготовку режисера драматичного театру у Харківському національному університеті мистецтв імені І. П. Котляревського на курсі Гуйвіна Валерія В’ячеславовича. Нині працює акторкою Полтавського академічного обласного театру ляльок, і знову вчиться (semper tiro! –вічний учень) – освоює професію акторки-ляльковода (каже, що це ой, як непросто!). Не можу не назвати ще двох артистів театру, випускників інших закладів освіти: напрочуд талановитого актора, товариша і колегу Олени, давнього друга театральної студії «Глобус», випускника Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського – Владислава Могилата, керівника літературно-драматичної частини (завліта) Полтавського академічного обласного театру ляльок, і випускницю курсу акторської майстерності (куратор Заслужений артист України О. В. Любченко) Полтавського музичного училища імені М. В. Лисенка (нині – Полтавський фаховий коледж мистецтв імені М. В. Лисенка) дебютантку Поліну Чорненьку.
Тож, була субота перед Трійцею, на календарі – 19 червня. Полтавці, викладачі, студенти, колеги, друзі, шанувальники театру «Т.АКТ», розкупивши наперед повністю білети, заповнили зал Полтавського академічного обласного театру ляльок. І почалося дійство…
Талановита постановка, майстерна гра акторів, літературний матеріал п’єси, жанр комедії створили релакс для глядачів. Вистава йшла без антракту тривалістю в півтори години. Не заглиблюючись у фаховий аналіз, щоб цікавіше було тим, хто вистави ще не бачив, зауважу, що в основу вистави «№48» ліг сюжет з життя політичного діяча Великобританії десь 80-х–поч. 90-х років ХХ століття, який прочитується для нас і в сьогоденні, лише з суто традиційною для англійської літератури та кіно-й–театрального мистецтва Англії детективною фабулою. Загострені проблеми подружньої зради, лицемірності політиків, брехні, недовіри у людських стосунках. Кмітливість, безпосередність, щирість одного з центральних дійових осіб, якого так переконливо-талановито зіграв Михайло Кишкань, приводить до розв’язки: утвердження сімейних стосунків на правді та любові. Композиція сюжету теж захоплювала своєю динамічністю і дивувала несподіванками: появою все нових і нових дійових осіб, інтрига у глядачів наростала, інтерес збільшувався: хто ще з’явиться на сцені – у готельному номері. Оздоровлюючий сміх протягом години не вщухав у залі. Глядачі миттєво реагували на вдалі репліки акторів, цікаве сценічне втілення художніх образів Річарда Уіллі, помічника прем’єр-міністра Великобританії, Миколою Точілкіним, Джорджа Пігдена, секретаря містера Уіллі, Михайлом Кишканем та Джейн Уорзінгтон, секретарки лідера опозиції, чарівною Катериною Кібенко.
З появою на сцені Джорджа (Михайла Кишканя) сценічна енергетика від гри всіх акторів збільшилась (наростала і наростала). Його партнерський тандем з Памелою, дружиною помічника прем’єр-міністра, яку так колоритно, просто шикарно відтворила Світлана Кулініч, і з Гледіс, медсестрою-доглядальницею, у виконанні Ярослави Фоніної, викликав глядацьку підтримку і симпатію. Помічаю, що цьому талановитому хлопцеві однаково вдаються як трагедійні, драматичні, так і комедійні ролі. Він цікавий у різних вікових втіленнях. Ми бачили його театральну гру ще в студентські роки: у ролі Мишкіна (у виставі за романом «Ідіот» Ф. Достоєвського), пізніше – у ролі діда Андронатія (у виставі «Зілля» за повістю Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала») і ось драматично-комедійна роль Джорджа Пігдена (за п’єсою Рея Куні). Усі ці постановки здійснила Олена Суптеля. «Я так прагнув зіграти комедійну роль, і це сталося – і мені було комфортно в ній. Крім цього, так хотілося самому вийти і вивести глядачів з напруженого психологічного стану, викликаного поширенням вірусу COVID-19», – сказав в інтерв’ю Михайло. Потверджую, що цей «вихід» відбувся, і глядачі оплесками, вигуками «Браво!», квітами дякували артистам і режисерці-постановниці за це.
Колоритно дебютував (у стилі американського денді) у ролі Ронні Уорзінгтона, чоловіка секретарки, Євгеній Крючко. І хоч він за професією програміст, пережиті емоції на сцені, увага глядачів дала поштовх його бажанню спробувати себе у наступній постановці. Хто знає, може, ми були свідками народження нової «зірки» сцени. Переконана, що артистична діяльність подружньої пари (Світлани Кулініч та Євгенія Крючка) стане запорукою їх тривалого щастя і любові.
Мою увагу привернула гра Владислав Могилата, який відтворив майже безмовну роль Джека Бейкера, приватного детектива і … «покійника». Таке вміння володіти своїм тілом, його пластика, а також тривала статична міміка обличчя, а ще – хореографічне втілення режисерського замислу повернення Джека Бейкера у світ живих (швидкий рух навколо своєї осі, як стрілки годинника – рухи з іншого сценічного жанру) викликають захоплення, як і та родзинка режисерського замислу – музично-хореографічна хода і танець з покійником, характерні для бродвейських мюзиклів (їх так професійно, злагоджено-природньо виконував Владислав Могилат з Михайлом Кишканем та Миколою Точілкіним.
Про це несподіване для сценічного стилю комедії (але цікаве, що внесло «родзинку» у гру акторів) сценографічне вкраплення мюзиклу у виставу запитала в режисерки. Під час розмови з нею після вистави мені здалося, що Олена зраділа, що я помітила цю деталь сценічної гри і сказала: «Це мій з Владиславом театральний реверанс одному з наших Учителів, Наставників Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського завідувачеві кафедри режисури драматичних театрів, Заслуженому діячеві мистецтв України, відомому майстру-постановнику мюзиклів в Україні Олександрові Аркадійовичу Аркадіну-Школьнику, якого взимку ми втратили… . У віці 67 років його забрав COVID…». Повторюю за Ліною Костенко:
Умирають майстри, залишаюши спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
… При майстрах якось легше. Вони – як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота. Ось її, цю роботу, і робить талановито Учениця талановитого Учителя Олена Суптеля. Комедія «№48» – це вже шоста повнометражна вистава колективу, який заснувала Олена у Полтаві у 2015 році, об’єднавши навколо себе всіх своїх студентських друзів. У неї свій почерк, свій стиль. Привертають увагу сценічні костюми акторів, декорації модерного театру, виконані за ескізами режисерки у монотоні і стилі. Завжди знаходяться творчі люди, які у тандемі з Оленою реалізовують замислений проєкт. Ось і в нинішній виставі наскрізним у декораціях і об’єднувальним через деталі в одязі акторів є теракотово-червоний колір. Цим символом-образом режисерка потверджує провідну думку вистави: любов повинна переважати у всіх виявах людських стосунків.
Але не дивлячись на це, не подумайте, що її сценографія буде прогнозована у наступній виставі. Ні! Олена завжди дивує деталями, тільки їй притаманними «родзинками». На це вплине жанр твору, з яким працюватиме режисерка, її бачення тексту твору, доба. Вірю: їй буде чим вразити глядача.
Талант дівчини ми запримітили ще на факультеті. Перша її серйозна робота як режисера-постановника була у студентські роки на базі театральної студії «Глобус». «Я тоді почала розкриватися як особистість, творча особистість, – скаже Олена. А початки процесу формування мене як особистості закладались на уроках літератури, зарубіжної літератури, яку викладала якось особливо, не так, як усі, Ольга Федорівна Іванова у ЗОШ № 38. Це вона навчила мене сприймати книгу, художній текст і як відтворення дійсності і преображення її різними художніми засобами. В університеті на заняттях з Наталією Іванівною Тарасовою, яка навчила організовувати свою роботу як режисера, «з головою» ввійшла у світ античної літератури, цінність якої відкрилась мені у режисерській практиці в Харкові. Тепер читаю фахову літературу. Книга – це інтелект». Не втримаюсь від ремарки: для Олени і її колег література важлива для формування особистості і творчої зосібна. То ж невже вона не потрібна як навчальний предмет? Різні чинники знецінюють літературу в очах звичайної людини. Але ж мусимо передбачати загрози і перспективи. Поділяю думку письменника і критика Володимира Базилевського про те, що «країна, у якій поневажується інтелектуальний продукт, приречена на перманентне аутсайдерство. А в підсумку – на загибель». Колектив театру «Т.АКТ», колектив молодіжний, дає надію думати що цього не станеться. Ці люди разом, бо збіглись кілька чинників: у кожного з них була зі школи любов до театру, до художньої літератури, через яку прагнули огранити свою душу, пізнати її. Згадаймо діалоги першого філософа Григорія Савича Сковороди «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу» з головною сентенцією: пізнаючи світ ми пізнаємо самих себе. По-друге, дружба, сформована у студентські роки, тривала; і, по-третє, завжди важливу роль відіграє творча особистість, навколо якої гуртуються інші творчі особистості. Таким згуртувальним осердям стала режисерка Олена Суптеля тоді і тепер.
То ж полтавці мусять знати, що у Полтаві є ще один театр, театр «Т.АКТ». Молодіжний театр, модерний, сучасний. Помешкання стаціонарного не мають (довго не мав його і театр корифеїв). Сцену і зал беруть в аренду. І завжди чекають на глядача. Приходьте!
Фото робила теж наша випускниця, моя дипломниця, Антоніна Говоруха, яка вже попрацювала учителем, викладачем, стюардесою і, повернувшись «на землю», освоює мистецтво художньої фотографії. Виходить!
Театральне мистецтво “не відпускає” ще двох наших талановитих випускників українського відділення, акторів студентського театру “Факультет-F”: Віталія Улибіна – нині журналіста і Сергія Рибалка – держслужбовця. Полтавці можуть їх побачити на сцені Театру на Павленках у виставі “Як повернути чоловіка” за п`єсою М.Еннекена та М.Мейо “Брехуха” (режисерка-постановниця Галина Чернявська).
Хай щастить вам, наші шановні випускники. Ви – наша гордість!
Ганна РАДЬКО, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури ПНПУ імені В. Г. Короленка
