Участь доцентки Віри Мелешко в пошануванні Тараса Шевченка

Завідувачка кафедри української літератури Віра Мелешко взяла участь у літературно-музичній годині «Єднаймо душі словом Кобзаря», зорганізованій відділом абонементу Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського. Слухачами дійства були полтавці різного віку; домінувала молодь, зосібна – здобувачі освіти КЗ «Полтавський міський багатопрофільний ліцей № 1 імені І. П. Котляревського Полтавської міської ради Полтавської області» (учитель – Вікторія Гайдамака).

Віра Анатоліївна акцентувала: звитяжний 210-літній Кобзар, геніальний Поет, Апостол правди вдивляється в нас, вдивляється і: надихає, закликає, попереджає, усовіщає, втішає, співчуває, лає, кляне, просить, молить, присоромлює, глузує, іронізує, кепкує, гнівається, шепоче і кричить, кличе й застерігає, невтомно говорячи Правду. Почуймо її, Шевченкову Святу Правду, у цьому жорстокому світі. Найголовніше, за Шевченком, – полюбити «щирим серцем» рідну Україну. Так само переконливо В. Мелешко просила почути ще одну Тарасову Правду, давню та важку, – мовну. Шевченкові боліла упослідженість мови його рідного народу. Він усвідомлював: мова – основа нації. Українцям затуляли роти заборонними самодержавними указами, совєтськими гаслами про російську мову. Виступальниця повторила Шевченкову й тепер уже всіх українців Правду: «Наша пісня, наша дума / Не вмре, не загине» та «…возвеличимо на диво / І розум наш, і наш язик».

У час, коли Україна захищає від знищення рашистами цивілізаційний простір, підкреслила Віра Анатоліївна, актуальною є Шевченків заклик: «Свою Україну любіть. / Любіть її… Во время люте. / В остатню тяжкую минуту / За неї Господа моліть…».

Зберегти свою українськість, як зберіг її відірваний від рідного краю Тарас Шевченко, щиро просила ліцеїстів виступальниця.

Зворушливою була подяка дев’ятикласника Івана, його впевненість у нашій Перемозі. Тож, Слово Шевченкове – живе, спонукальне, безсмертне.